19.06.2014

Газета "Единство" №23 (748) від 5 червня 2014 р.

13.02.2014 р.

На початку лютого до Луганського облводресурсів завітав луганський обласний телеканал ЛОТ, щоб відзняти сюжет з приводу ухвалення Регіональної програми розвитку водного господарства Луганської області. Свій коментар дав начальник Луганського облводрсеурсів Букрєєв Юрій Васильович.

 

 

 

 

 

 

 


 

 

 

 

Матеріал можна переглянути за посиланням нижче

http://www.youtube.com/watch?v=eBpHpdAXcu4&list=UUlo92-QDkTP5fVxjv4XeUjA&index=1

Журнал "Водне господарство України".

 

 

Водне господарство Луганської області

 Букреєв Ю., начальник, Луганське обласне управління водних ресурсів, Вишневський В., професор НАУ

 

Вступ. Сучасний стан водогосподарського комплексу Луганської області, як і будь-якого іншого регіону України, визначається природними та господарськими особливостями краю.

З природних особливостей Луганщини можна виділити виразнішу в Україні континентальність клімату, яка характеризується значною амплітудою коливання температури повітря і водночас досить невеликою кількістю опадів. На метеостанції Луганськ, що запрацювала однією з перших, зафіксовано найвищу і найнижчу температуру, яку будь-коли спостерігали на території України: 12 серпня 2010 р. температура сягнула 42,0 0С, а 8 січня 1935 р. – опустилася до мінус 41,9 0С. Характерна кількість опадів в області становить 400–450 мм, але буває і значно меншою.

Зазначені особливості клімату зумовили те, що Луганська область є бідною на водні ресурси: як на місцеві, так і сумарні. Найбільшою є р. Сіверський Донець. На водпосту Лисичанськ середня багаторічна водність річки становить 105 м3/с, але може знижуватися до 10–15 м3/с. Багато інших річок у межень перетворюються на невеличкі струмки, а деякі навіть пересихають.

Важливою особливістю господарської сфери Луганщини є пов’язаність з видобутком кам’яного вугілля. Основна частина населення і виробничих фондів розташована у південно-західній частині області, де вже понад 200 років здійснюється вуглевидобуток. Саме на Луганщині, а точніше – в Лисичанську у 1796 р. запрацювала перша вугільна шахта Донбасу. Видобуток вугілля являє важливу галузь і нині – за ним Луганщина поступається лише Донецькій області. Останніми роками його видобувають 18–20 млн т. Досить розвинені і споріднені галузі: чорна металургія та хімічна промисловість. Додамо, що тривале функціонування відповідних промислових підприємств зумовило накопичення великого обсягу промислових відходів, які негативно впливають на якість поверхневих і  підземних вод.

Зарегульованість стоку. Природні та господарські особливості Луганщини зумовили приділення значної уваги зарегулюванню стоку. В області створено 73 водосховища загальним об’ємом 250,0 млн м3 і площею дзеркала 74,0 км2. До найбільших належать Ісаківське (об’єм – 20,4 млн м3, площа – 2,93 км2) на р. Біла, Кам’янське (17,5 млн м3 і 2,46 км2) на р. Велика Кам’янка, Сватівське – (12,56 млн м3 і 4,19 км2) на р. Хоріна і  Нагульні паливні на балці у басейні р. Сіверський Донець (13,9 млн м3 і 8,97 км2). Окрім них, своїми великими розмірами виділяються водойми-охолоджувачі Луганської ТЕС, що розташована біля м. Щастя.

Водозабір і водокористування. Останнім часом забір води в Луганській області становить близько 500 млн. м3. Так, у 2012 р. було забрано 491,0 млн. м3. Найбільше забирається підземної води – 363,8 млн. м3,  що становить понад 74% від загального обсягу. Близько половини підземної води забирається під час видобутку корисних копалин, насамперед кам’яного вугілля.

Об’єм використаної води в 2012 р. становив 185,8 млн. м3. Як видно,  цей об’єм у 2,6 рази поступається водозабору. Основна причина такої значної відмінності полягає в тому, що підняті на поверхню шахтні води практично не використовуються в господарській діяльності. З усього обсягу використаної води на поверхневі джерела припадає 5,62 млн м3, на підземні – 90,13 млн м3. Як видно, об’єм використаної підземної води становить лише чверть забраної.

Протягом двох останніх десятиліть відбулося значне (у кілька разів) зменшення як водозабору, так і водовідведення. Так, у 1990 р. водозабір становив 1606 млн м3, що вчетверо більше, ніж нині, а водоспоживання   1281 млн м3 майже у 7-кратному розмірі.

Досить великі об’єми води, яка забирається і використовується, пояснюється специфікою матеріального виробництва, зокрема, переважанням матеріало- та водомістких галузей промисловості: гірничодобувної, металургійної, хімічної, електроенергетики. Проте, зменшення обсягів виробництва, що сталося після 1990 р., позначилося і на водозаборі, і на водоспоживанні.

Для виробничих потреб вода звичайно забирається з поверхневих джерел, для господарсько-побутових переважно з із підземних. У цілому близько 80% господарсько-питних потреб області забезпечуються підземною водою. Так, питні потреби м. Луганськ забезпечується підземною водою з чотирьох водозаборів, розташованих у заплавах річок Лугань, Айдар і Сіверський Донець. В області є лише чотири поверхневі водозабори питної води, зокрема, два із Сіверського Дінця: Західна фільтрувальна станція біля с. Білогорівка Попаснянського району та Світличанский водозабір біля селища Світличне. Окрім них, функціонують Янівська фільтрувальна станція та Єлізаветинський водозабор, що забирають воду з однойменних водосховищ.

 

Нестача води, насамперед якісної, у минулому – у 80-х і 90-х роках ХХ ст. – частково покривалася подачею дніпровської води в Сіверський Донець по каналу Дніпро–Донбас. Останні роки відбувалося рідко і в малих об’ємах. Зокрема, спостерігалося під час сильної посухи влітку 2010 р. та з середини червня п.р.

 

З усього обсягу використаної води найбільшим є її використання для виробничих (близько 52%) і господарсько-побутових (близько 38%) потреб.

На жаль, досить значна частина забраної води втрачається на шляху до водосподивача. Це, зокрема, відбувається в житлово-комунальному господарстві. Основна причина – велика зношеність водопровідних і каналізаційних мереж. Кількість поривів в області обчислюється багатьма тисячами і має тенденцію до зростання. Цей факт призводить не лише до втрат води, а й до її забруднення.

Зазначимо, що більшість потужних підприємств мають зворотну систему водопостачання, іншими словами, одну й ту ж саму воду використовують по кілька разів. Це, зокрема, можна сказати про найпотужніший в області Алчевський металургійний комбінат.

Меліорація земель. Порівняно недавно – у 80-х роках минулого століття Луганська область могла похвалитися великою площею зрошуваних земель та обсягу продукції, що тут вирощували. У 1990 р. площа зрошуваних земель становила 104 тис. га. Найбільші зрошувальні системи: Станично-Луганська (10,4 тис. га.), Лисичанська (5,8 тис. га.) і Новокиївська (5,4 тис. га.).

Зміни в суспільному житті, що сталися в останні два десятиліття, не могли не зачепити сферу меліорації. Значну негативну роль відіграла, зокрема, передача внутрішньогосподарської мережі з державної власності у власність місцевих громад. Як наслідок, велика частина гідротехнічних споруд і трубопроводів виявилася демонтованою. Порівняно з іншими регіонами, на стан меліорації негативно вплинув і характерний для області горбистий рельєф, через який для подачі води на поля її часто доводиться піднімати на значну висоту (інколи – до 100–150 м). При цьому витрачається велика кількість електроенергії, що, вочевидь, збільшує собівартість послуг. Так, улітку 2012 р. собівартість води, поданої Луганським обласним управлінням водних ресурсів на зрошення, становила 69,6 коп. за 1 м3.

Велика вартість послуг з водоподачі зумовлює те, що багато сільськогосподарських підприємств відмовляються від поливу, надаючи перевагу посухостійким культурам, зокрема, соняшнику. Це позначилося на тому, що останнім часом площа поливних земель зовсім невелика – у 2010 і 2011 роках вона становила по 6,3 тис. га, у 2012 р. зменшилася до 4,9 тис. га.

Водовідведення. Останнім часом обсяг водовідведення в області становить 300–320 млн. м3 . У 2012 р. об’єм скиду становив 306,7 млн. м3, у тому числі забруднених – 101,2 млн. м3. Найбільше води відводиться у  Сіверський Донець (майже 77% загального обсягу) та Міус. У межах Луганської області водовідведення у Сіверський Донець є більшим, ніж у Харківській і Донецькій областях разом узятих.   

Як уже зазначалося, значний обсяг води, що відводиться, припадає на вугільні шахти. Та підприємства Лисичансько-Рубіжанського промвузла. З комунальних підприємств найбільший скид має водоканал Луганська.

Якість води. Обмеженість водних ресурсів і водночас значне використання води в господарській сфері зумовили те, що якість води в річках Луганської області у цілому невисока. Насамперед це стосується правих приток Сіверського Дінця (зокрема Лугані), а також річок, що безпосередньо течуть убік Азовського моря (Міус). Якість води в лівих притоках Сіверського Дінця (Айдар, Євсуг, Деркул) помітно краща, ніж у правих. Відповідно і якість води у Сіверському Дінці змінюється за довжиною залежно від впадіння приток: нижче місць впадіння лівих приток вона поліпшується, правих – погіршується.

Моніторинг якості води, який, зокрема, виконує Сіверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів, дозволяє характеризувати просторово-часові особливості якості води на Луганщині. Так, у створі в с. Білогорівка, де Сіверський Донець потрапляє в межі області, характерні показники якості води протягом 2010–2012 рр. були такими: мінералізація – 1019,7 мг/дм3, концентрація сульфатів – 359,1, БСК5 – 2,992, концентрація заліза загального – 0,103, марганцю –– 0,026 мг/дм3. На виході з області (с. Попівка) якість води є гіршою: мінералізація становить 1176,8 мг/дм3, концентрація сульфатів – 392,24, БСК5 – 2,94, концентрація заліза загального – 0,1, марганцю – 0,03 мг/дм3. Крім зазначених, найбільш важливими показниками, що характеризують ступінь води, є хром, мідь, магній.

Помітне погіршення якості води в річці відбувається, зокрема, в межах Рубежансько-Лисичанського промвузла, де річка приймає шахтні води ВО “Лисичанськвугілля”, стоки рубежанського заводу “Краситель“, ВО “Азот” у Сєвєродонецьку та ще кількох підприємств. Ще порівняно недавно до числа найбільших забруднювачів річки належав і Лисичанський содовий завод – “Лиссода”. Проте, з 2009 р. підприємство практично не працює. Разом з тим, деякий негативний вплив заводу залишився, адже зовсім близько від Сіверського Дінця продовжують існувати ставки-накопичувачі – так звані “білі моря”.

До числа найбільш забруднених річок області належить Лугань, на якій розташований обласний центр. Річка зазнає негативного впливу шахтних вод ще у верхній течії – у межах Донецької області. Лугань характеризується не лише великою мінералізацією, а й значною концентрацією сульфатів, хрому шестивалентного, марганцю і міді. Водночас характерна концентрація розчиненого кисню у річці становить лише 6,5 мгО/дм3.

До цього можна додати й те, що вода багатьох річок Луганщини не лише є забрудненою. Багато річок є засміченими і замуленими.

На жаль, забруднення зазнають не лише поверхневі джерела, а й підземні води. У багатьох випадках якість води в джерелах водопостачання не відповідає нормативним вимогам. Зрештою, це позначається і на здоров’ї населення.

Охорона вод. Вирішення проблем, які існують в області з водою,  здійснюється насамперед у рамках реалізації відповідних державних і регіональних програм:

- Комплексна програма захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.2006 р., № 901);

- Обласна програма з охорони навколишнього природного середовища на 2011–2015 роки (затверджена рішенням Луганської обласної ради від 25.02.2011 р., № 3/17);

- Регіональна комплексна Програма захисту від підтоплення території міст і селищ Луганської області на 2010–2019 роки (затверджена рішенням Луганської обласної ради від 03.12.2009 р., № 32/18).

 У рамках зазначених програм на заходи, спрямовані на боротьбу зі шкідливою дією вод, відновлення водного режиму річок, поліпшення якості води  щорічно виділяється 0,5–1,0 млн. грн. коштів із державного бюджету та близько 20,0–25,0 млн. грн. з місцевих бюджетів та обласного екологічного фонду.

За останні роки обласним управлінням водних ресурсів виконано берегоукріплення р. Сіверський Донець біля селища Красний Яр, розчищено р. Нагольна. На черзі – реалізація проекту з відновлення водного режиму р. Кундрюча – річки, що бере початок на Луганщині, а потім потрапляє на територію Росії.

Ще порівняно недавно в області виконувався і такий захід, як підживлення підземних вод під заплавою Сіверського Дінця шляхом перекачування води з річки. Але нині у зв’язку з подорожчанням  електроенергії цей захід практично припинено.

У рамках виконання міжурядових угод щодо спільного використання та охорони водних ресурсів транскордонних річок налагоджено тісну співпрацю та обмін інформацією про стан водних ресурсів з Донським БВО (Російська Федерація).

Висновки. Водне господарство Луганської області істотно залежить  від природних особливостей області та наявної тут господарської діяльності. Обмеженість водних ресурсів і водночас значний антропогенний вплив на річки зумовлює проблемний стан багатьох річок області. До числа проблем, що існують у галузі, додається і значна собівартість водоподачі для потреб зрошення, що негативно впливає на його розвиток.

 

 Газета "Життя Білокуракинщини" №№43-44 від 1 червня 2013 р.

 

Газета "Единство" №20 від 30 травня 2013 р.

Газета "Единство" №20 від 30 травня 2013 р.

Газета "Наша газета" №41 (3704) від 22.03.2013

Газета "Единство" №11 (685) від 21.03.2013

Газета "Життя Білокуракинщини" №№23-24 від 23 березня 2013 р.

Газета "Трудовая слава" від 21.03.2013 р.

Газета "Восточный экспресс" №13 (799) від 27.03.2013 р.

Газета "Антрацитовский вестник" №12 (12164) від 22.03.2013 р.

Газета "Время" №12 (10933) від 22.03.2013 р.

Создание сайта
Лаймнет